ІВАНІВЦІ ПРО СТРАШНЕ ЛИХОЛІТТЯ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ
Невелике село Іванівка, що на Чугуївщині, заховалося в зелені садів, обтяжених важкими плодами, а навколо колосилися золоті ниви, обіцяючи високий врожай. Село ще спало... Зарожевів Па сході небосхил, і перші вогники з'явилися у вікнах маленьких хатинок. Розпочинався звичайний трудовий день. Ніхто не шан, що почалася війна... З ПЕРШИХ днів війни, залишивши затишні домівки, сумну, знедолену сім'ю, пішли на фронт і наші односельці. Червона Армія в запеклих боях на деякий час зупинила просування ворога в глиб країни, що дало змогу розпочати евакуацію важливих промислових підприємств та навчальних закладів Харківщини. Евакуація районів Слобожанщини розпочалася 18 вересня 1941 року.
На початку війни радгосп № 7 мав міцне, багатогалузеве господарство. Поголів'я великої рогатої худоби налічувало 3000 голі». Було 2700 свиней та 3500 овець. Директор радгоспу Іван Григорович Бистрицький організував евакуацію сільськогосподарської техніки та худоби в глиб країни, щоб ворогу нічого не дісталось.
У жовтні 1941 року села Іванівка, Петровське та багато інших були окуповані ворогом. Люта ненависть та страх перед невідомим скували людей. До управи, яка розмістилася в конторі радгоспу, поліцаї зігнали селян. Був проголошений «новий порядок», який регламентував життя всього населення до найменших подробиць. Оголосили і про здачу продуктів, зерна для «великої Германії». Поліцаї в супроводі озброєних до зубів німців рискали по дворах в пошуках здобичі...
Лютував ворог на нашій землі. Усього за період окупації фашисти розстріляли, закатували, живцем спалили на вогні, задушили в машинах-«душогубках», розтерзали собаками, повісили 280 тисяч мирних жителів Харківщини. У січні 1943-го війська Південно-Західного фронту розпочали спій наступ у напрямку Чугуєва, Балаклії, Ізюма, а вже у лютому Іванівка, Петрова.м' були звільнені від фашисті».
З Іванівни на фронт пішло 120 чоловік, а повернулось лише 24. Сьогодні з нами їх двоє: Микола Митрофанович Горобець та Митрофан Дмитрович Лютий.
Антоніна БОНДАР, голова ради ветеранів с. Іванівка
ОЧИМА СВІДКІВ
• Лука Семенович Вінніков, с. Іванівка:
— Якось в один із холодних осінніх днів 1941 року німецькі солдати ходили по дворах, виганяючи людей для навантаження картоплі з колгоспного погребу на автомашини. Схопили мене і моїх товаришів Миколу Азаренка, Пилипа Нартова, Олексія Мартиновата інших. Німці, які охороняли нас, на якусь мить відволіклись, і ми з товаришами втекли з підвалу і побігли через вигін в бік бригадного двору. Побачивши нас, офіцер істерично закричав, вихопив пістолет і, стріляючи на ходу, погнався за нами. Добігши до бригадного двора, ми вскочили в один із сараїв. В кутку лежала купа соломи, яка прикривала кормушки. За долю секунди ми втиснулись у солому, залізли під кормушки і завмерли. На цей раз смерть обійшла нас стороною. Та коли ми повернулися додому, де матері уже оплакували своїх дітей, на нас чекала страшна звістка — німці розстріляли Омеляна Римшина за те, що він упустив ящик з продуктами при розвантаженні підвод.
• Фекла Олексіївна Миланко, 92 роки, с. Петровське:
— Перед початком війни в Петровському було дев'ять хат. Жили бідно, працювали багато: сіяли хліб, садили картоплю, доглядали худобу, ростили дітей. Та біда підкралася зненацька. Ми жили надією, що німці до нас не доберуться. Але цей день настав. Коли в небі з'явився ворожий літак, я працювала у полі. Він кружляв над нами і над хатами зовсім низько. Можна було навіть розгледіти німецьку свастику на хвості. Та враз небажаного гостя почали переслідувати наші літаки, які прилетіли з боку Студенка. Зав'язався бій, і два мессершмідти були збиті. Побачивши це, люди попадали на землю, тремтячи від страху та сподіваючись на порятунок.
• Олександр Федорович Штрифанов, с. Іванівка:
— Коли село зайняли німці, то вигнали сім'ю з хати і ми стали жити у старій напівзруйнованій землянці, де було волого і темно. Особливо тяжко було взимку. Спали покотом на соломі. Коли розпалювали грубку, то густий, ядучий дим виїдав очі, забивав дихання. Не було що їсти. На полі збирали мерзлу картоплю, буряки, розтирали зерна кукурудзи і мати готувала якесь вариво. Ми були завжди голодні і наполохані.
