Привітати ветерана Великої Вітчизняної війни Євдокію Штих з ювілеєм приїхали заступник голови райдержадміністрації Іван Перерва, який передав особисті вітання від голів райдержадміністрації Володимира Лобойченко та райради Ігоря Сторожева, Чкаловський селищний голова Віктор Соловйов,голова районної ради ветеранів Леонід Кузнєцов, представники ветеранської організації, військкомату та громадськості,народний фольклорний ансамбль «Слобожани».
Під час теплої зустрічі високі гості відзначили, що Євдокія Яківна - людина непересічної долі. Їй довелося пережити нужду і сувору дійсність довоєнних років, пройти курними фронтовими дорогами, відновлювати зруйновану ворогом країну.
За бойові заслуги Батьківщина нагородила її орденами Богдана Хмельницького та Вітчизняної війни багатьма медалями. Військовий фельдшер закінчила війну в званні лейтенанта. Але через десятиліття, у свій ювілей її привітали з ще одним святом.Представник військкомату вручив фронтовичку військовий квиток, де вказано її нове офіцерське звання - полковник. Про ветерана Другої світової сьогоднішній наша розповідь.
ЄВДОКІЯ Яківна Штих родом з Базаліївка. У 1921 році, коли вона народилася, село належало до Шевченківського району (Булацеловскій).До колективізації сім'я мала землю, жили небагато, своїми силами раду господарству, об'єднавшись з батьками та родичами в одну велику, дружну сім'ю. За стіл сідали біля десяти чоловік. Але скоро землю відібрали в колгосп, жити стало важче, і розпалася сім'я на три частини.
Батьки поїхали у Степанівці, недалеко від райцентру. Мати з дітьми вела господарство, а батько працював на ХТЗ. У 1932-му почалася голодовка. З ставка діставали якусь траву, варили і смажили коржі, їли все, що росло і можна було до смаку прожувати. До школи Дуся ходила в Богодарівка пішки 4 км.Важко було в холодну пору року - взуття драна, ноги мокрі, вода крижана. А далі - застуди, лікарні. Щоб вижити сім'ї, дівчинку віддали дядькові, де трохи краще було з їжею. Там і закінчилося дитинство. У 1938 році вступила до Куп'янського медтехнікум.Практику проходила в Одеській області, там і застала її війна. А 16 вересня 1941 Євдокії вручили повістку про мобілізацію до лав Радянської Армії
Евакогоспіталі № 1604 приймав поранених бійців, що надходили день і ніч.Без відпочинку, сну, не пам'ятаючи, коли і що їли, не розрізняючи часу доби, персонал госпіталю брав, лікував, евакуював тих, кого можна було врятувати.Євдокія Яківна спочатку була медсестрою, потім старшою медсестрою, а в 1943 році була атестована у званні військового фельдшера медичної служби з присвоєнням офіцерського звання - лейтенант.Зараз вона згадує і досі дивується тому, що в пекельній, нелюдською боротьбі за життя не свою, а інших, вона, Дуся Штих з Харківщини, була не слабший за інших. Може, і стогнав, і плакала, але ніхто цього не бачив.
Одна найщасливіша хвилина в прифронтовій життя їй запам'яталась назавжди.Як-то переносили поранених з однієї будівлі госпіталю в інше. У групі хлопців, які супроводжували стадо худоби в глиб Росії, впізнала свого рідного брата Миколи. Йому тоді було сімнадцять.Ця зустріч стала осколочком щастя та радості в обстановці напруженої праці і страху, невідомості про долю батьків, що залишилися в тилу у німців.
До вересня 1943 Батьків не вдалося побачити живими. Вони брали активну участь у відбудові господарства.Їм доводилося працювати в ослабленому війною колгоспі від зорі до зорі. Батько - Яків Григорович Штих був відомий майстер скірдовкі, а мати Пелагея Степанівна прополювала по кілька гектарів буряків за літо.
Позаду 56 років трудового стажу, майже 50 з них - в охороні здоров'я.
ьогодні відзначає свій 90-річний ювілей фронтова медсестра, фельдшер медичної служби, лейтенант Євдокія Яківна Штих, а разом з нею улюблений онук Євген, дочка Раю з чоловіком
