26 квітня 2011 виповнюється 25 років з тих пір, коли в Україні відбулася масштабна техногенна катастрофа сучасності - аварія на Чорнобильській АЕС. Станцію закрили 15 грудня 2000 року.Разом з тим, саркофаг, зведений над четвертим енергоблоком, що вибухнув, енергоблоком, поступово руйнується. Україна працює над спорудженням нового над діючим об'єктом «Укриття».
Юрію Шумченко довелося бути в перших рядах ліквідаторів Чорнобильської аварії.Через 25 років після трагедії він ділиться спогадами з нашим кореспондентом.
- Юрію Володимировичу, за яких обставин Ви потрапили на ЧАЕС?
- 10 травня 1986 року отримав наказ вирушити до Чорнобиля. Тоді мені було 24 роки, а старшій доньці якраз виповнилося чотири ...Я служив у Київському військовому окрузі у званні старшого лейтенанта і дещо здивувався, дізнавшись, що мене направляють заступником командира окремої пожежної роти, так як до цієї професії не мав ніякого відношення. Але не виникло навіть думки, щоб ухилитися від завдання.11 травня разом з новими товаришами по службі прибув на місце дислокації. У роті всі були пожежниками. Крім солдат строкової служби багатьох мобілізували із запасу. Деяких відправляли настільки стрімко, що ті навіть не встигли взяти самого необхідного.Незважаючи на це, отримавши відповідні інструктаж і обмундирування, 13 травня ми приступили до виконання завдання.
- Які перші враження від відвідання зони навколо реактора, що вибухнув?
- Уявіть квітучий, духмяний травень і мляві села, з яких похапцем поїхали жителі.У будинках ще відчувається родинне тепло, по вулицях бродять голодні тварини, неприродна тиша. Кожною клітиною тіла відчувається біда, хоча ні найменшої паніки немає. Це страшна картина. Деякі легковажні бійці знімали протигази (у них дуже жарко), пили воду з колодязів ...Доводилося в наказовій формі змушувати їх дотримуватися елементарних правил безпеки.
Навколо реактора обробляли гарячим розчином з брандсбойтів територію, розбиту на квадрати. Рідина покривала поверхню плівкою, яка не дозволяє радіоактивного пилу розповсюджуватися з вітром або дощем.Потім верхні шари зараженої землі знімали і закопували в могильники. Один екіпаж з нашої роти в перший виїзд на завдання збився з заданого маршруту і провів робочу зміну не там, де належить. Увечері у хлопців виявили вкрай високий рівень радіації і терміново поправили в госпіталь.Я зробив п'ять виїздів у складі пожежного екіпажу, отримав дозу в 29 мікрорентген, після чого був направлений до шпиталю з діагнозом «променева реакція з нестійкими гемотологіческімі показниками, яка у тяжкому вигляді переходить лейко-і лімфокіміі».Незважаючи на реальну небезпеку для життя, ліквідатори не боялися роботи, чесно виконуючи громадянський обов'язок.
- Як складалася Ваша подальша доля?
- У серпні 1986 року знову приїжджав в частину, але ніхто із знайомих вже не застав.Ротація особового складу проводилася швидко, в міру того, як бійці одержували гранично допустиму дозу. Після Чорнобиля ще 9 років служив в армії - в Чехословаччині, потім - в Чугуєві. Достроково отримав звання підполковника, але в 32 роки вийшов у відставку.Не останню роль у цьому рішенні зіграли проблеми зі здоров'ям, що почалися після Чорнобиля. Був дуже важкий період в житті, іноді відвідувало відчай. Справитися з ним допомогли сім'я, близькі.Згодом життя нормалізувалася, з головою поринув у роботу, громадську діяльність, отримав другу вищу юридичну освіту.
- Кілька років Ви очолювали міську організацію «Союз Чорнобиль Україна». Чи задоволені результативністю на цій посаді і чи продовжуєте допомагати побратимам-чорнобильцям?
- Вважаю, що за 6 років мого керівництва громадською організацією було зроблено чимало і в цьому заслуга багатьох земляків, що ковтнули чорнобильського лиха.Ми встановили пам'ятні хрест і плиту товаришам у 2002 році біля храму на Преображенці. Спочатку там значилися імена 40 осыб, що передчасно пішли з життя, сьогодні їх вже 150, середній вік яких ледь перевищував 50 років.Проводили всілякі заходи, не залишали постраждалих наодинці з бідою. Цілком закономірно, що з часом передав кермо влади, зараз менш активно займаюся громадською роботою. Проте вже в якості практикуючого юриста безоплатно допомагаю чорнобильцям.
