У 1941-1945 роках Друга світова війна прокотилася по нашому краю. Горе торкнулося фактично кожної родини чугуївців, які пам'ятають ту страшну трагедію. Однак, довгий час замовчуваною і малодослідженою темою була доля остарбайтерів — «східних робітників».
В ЧАСИ війни із Чугуївського району на примусові роботи до III Рейху було вивезено 1311 чоловік. Більшість доль цих людей залишається, на жаль, невідомою. Дослідити історію вивезених на примусові роботи мешканців селища Кочеток вдалося гурту «Історик-краєзнавець» на чолі з Сергієм Стафєєвим.
Як виявилося, 134 мешканці селища стали остарбайтерами. Сьогодні в живих їх залишилось всього шість. Це — Сазонова (Пічугіна) Любов Дмитрівна, Ліскова Анна Микитівна, Заводнова (Гордієнко) Лідія Олексіївна, Хворих (Довгаленко) Віра Миколаївна, Вишневецька (Пивоварська) Валентина Фомінічна та Чепенко (Пивоварська) Віра Фомінічна.
Три перші жінки потрапили в неволю влітку 1942-го. Там працювали на одному підприємстві, трималися одна одної. Після визволення несли службу писарями у лавах Радянських Збройних Сил до 1947 року. Сестри Пивоварські потрапили до Нюрнбергу у дитячому віці, коли батьків відправили будувати бараки для робітників. Після визволення тато потрапив до запасного будівельного полку, який відбудовував донбаські шахти, де працювали і дівчата. Згодом повернулися у рідні міста.
Ганшина Володимира Івановича вивезли до III Рейху у 1942 році з Клугіно-Башкирівки. Він потрапив до Бауера (фермера), де праця була дуже тяжка, а їжі — мало. Після визволення його забрали до армії. Демобілізувавшись, Володимир Іванович переїхав зі своєю сім'єю до Кочетка, де став механізатором радгоспу «Чугуївський».
Крім того, гуртківцям вдалося знайти в архівах 9 листів остарбайтерів з Німеччини до рідних. Любов Дмитрівні Сазоновій показали лист, написаний із заводу, на якому вона працювала. По опису жінка впізнала будівлю, де дівчата жили. Та новини — доволі оптимістичні: харчування, хоч і невеличкого, автору вистачає, новорічні свята остарбайтери проводили разом з адміністрацією заводу, і на них кожен, буцімто, отримував тістечка та хустки у подарунок. Та за словами Любові Сазонової, все це — вигадка. Насправді, нестача їжі відчувалася сильно й усіма. Були навіть приклади самогубства від мук голоду. Любов Дмитрівна розповіла про страшні роки життя на заводі:
— їсти дуже хотілося... заходимо в туалет (це єдине місце, де можна було перепочити кілька хвилин від роботи) і плачемо від голоду. Ми працювали на станках. Нам давали таку білу емульсію, щоб легше свердлилось. Одна дівчина взяла її, змішавши з металічними стружками, випила й померла.
Такі розбіжності між реаліями життя остарбайтерів, та змісту листів пояснюються тим, що автори намагалися заспокоїти близьких.
На превеликий жаль, не всі з тих, хто вижив після полону, змогли розповісти про тяжкі роки свого життя у Німеччині. Емоційно більшості з них тяжко згадувати про ті події.
Вдалося дослідникам зібрати і рідкісні фотографії. На них можна побачити де і коли знаходились кочетокці на примусових роботах.
У 1941-1945 роках Друга світова війна прокотилася по нашому краю. Горе торкнулося фактично кожної родини чугуївців, які пам'ятають ту страшну трагедію. Однак, довгий час замовчуваною і малодослідженою темою була доля остарбайтерів — «східних робітників».
