13-го червня -
річниця звільнення від нас людини світлої душі, її чесності і її
пісенності - Ярослава Жиховича, сім'я якого досі не може змиритися з
тим, що більше немає ні його тихих кроків по квартирі, ні його добрих,
відкритих навстіж очей, ні його рук, які пишуть вірші, малюють картини
іль що приводять до ладу свою невелику дачу після зібраного не дуже
багатого, але суто свого врожаю. Господь свідок того, що і мені,
спустошеному, його не вистачає. Втрата одного на старості років - втрата
удвічі, коли нових друзів вже не заводять, а до старих серцем
прилипають... Гортаю сборнички, гортаю його на сон прийдешній і цим
самим, може, більше про нього щемливо згадую, бузок за вікнами, не
завірюха, весняний день легко верстає, й пташина зграя, пташина зграя
кричущо одного згадує...
