■
■ ■ Відзначаючи День міста, багато городян напевно пам'ятають, чому
ми святкуємо цей день на початку серпня. Адже це так знаменно, що
злилися дві такі важливі дати в житті нашого міста: 10 серпня 1638 року
був підписаний указ царя Михайла Романова про поселення запорізьких
козаків на Чугуєвом городище, а 11 серпня 1943 року місто було звільнене
від німецької окупації.
Уявляючи собі події війни, я завжди
думала, що саме момент звільнення міст і сіл був самим радісним на
бойовому шляху солдатів. Але прочитавши вірші одного з учасників
визвольних боїв за Чугуїв - чеського поета Людвіка Ашкеназі - я
зрозуміла, що вид звільненого міста міг не тільки радувати, але і
лякати. Він написав: "Я чув, як міста розмовляли, а один містечко що-то
шепотів. Містечко Чугуїв неподалік від Харкова. Ще зараз я чую скрип
дверей на вітрі, дзвін розбитого келиха, низький акорд рояля,
стримуваний сміх, обірваний посередині, особливий жіночий сміх,
народжений неистовою ласкою. Це вогонь глузливо повторював останні слова
порожнього міста. Потім залишилися тільки вікна, чорні провали в стіні,
і вітер гудів, кидаючи в них дощ і сніг, опале листя, гнані по землі
насіння і чорну пил. Я чув шепіт вмираючого міста. З тих пір мене лякає
шепіт, що піднімається з темряви". Чим же так сильно вразив поета наше
місто, який поет назвав вмираючим? Адже він воював не перший день і
бачив не один зруйноване місто...
У першій половині березня 1943
року німці обрушили на Чугуїв, звільнений 10 лютого, бомбовий удар
величезний сили. Систематичні бомбардування тривали кілька днів,
найтриваліша почалася 11 березня о 19.00 і закінчилася 12-го о 9.00.
Чугуїв горів... Саме за ці кілька днів місто було практично повністю
зруйнований, але міст через Сіверський Донець якимось дивом уцілів. 14
березня наші частини були змушені залишити місто, переправитися на інший
бік річки і зайняти оборону по Сіверському Донцю
Радянським
військам вдалося призупинити ворожий наступ і провалити спробу
гітлерівців оточити і знищити радянські армії в районі Харкова. Але для
Чугуєва з 15 березня почалася повторна окупація. Незабаром вийшов наказ
німецького командування: "Всім жителям міста в 24 години покинути місто,
у разі непокори - розстріл!" Всім чугуївцям довелося піти з міста. Саме
тому таке страшне, сумне враження виробляв місто, майже повністю
зруйнований, та ще й абсолютно порожньою.
З наявних в довоєнний
час 3667 будівель нашого міста за час окупації повністю було зруйновано
697, решта требовалй капітального ремонту, і тільки 10% будинків
залишалися відносно цілими. На деяких вулицях, як, наприклад, на
Харківській, не залишилося жодного цілого будинку.
Але,
незважаючи на пророкування поета, наше місто не помер, як не померли
тисячі поруйнованих міст і сіл нашої країни.
Повернулися після
звільнення жителів було так само мало, як і уцілілих будинків. У звіті
Чугуївського міськвиконкому за 1944 рік стоять цифри взятих на облік
паспортним столом - теж 10% від кількості населення довоєнного часу.
Саме на плечі цих людей лягли перші клопоти з відновлення зруйнованого
міста. "Головним методом і формою відновлювальних робіт було залучення
самодіяльності трудящих на відновні роботи" - у звіті не сказано, хто
були ці трудящі. Але неважко зрозуміти: війна була не закінчена - і до
1945 року місто відновлювали люди похилого віку, жінок і підлітків.
Дуже
небагато вони змогли зробити до літа 1944 року. Тому основним
враженнями харківських художників, які приїхали у Чугуїв на святкування
100-річчя з дня народження Рєпіна, стали руїни нашого міста. Назви
робіт. Мироненко, Е. Світличного говорять самі за себе: "Тут була
школа...", "Руїни кондитерської фабрики", "Руїни базарній площі". Ці
роботи стали єдиними свідоцтвами того, як виглядав наше місто в перший
рік після звільнення.
завідувачка відділом КУ
"Художньо-меморіальний музей І. Е. Рєпіна".
