Ось що писав Чугуївський воєвода до Бєлгородському:

"196 (1688) року липня 31 писав до мене з Балаклії Никифор Яцын. Липня 30 Балыклейский козак Матвій Ткач, бувши нижче Балыклеи в лісі на Дінці в 1½ версті від Балаклеї, бачив за Донцем, йде прапор лазоревое вгору по Донцю до млина, яка на Дінці в 2 верстах від Балыклеи. Никифор прислав, щоб надіслати до нього для сбереженья піших ратних людей; а міста великий і малий, всі огнили і развалилися, а робити ніким; в приході ворогів в ньому бути страшно; міщан в Балаклії 200 людей і у них немає рушниці, а козаки ведоми Харківському Полковнику". Чугуївський вестовщик доніс: "в Балаклії жителі очікують приходу ворожих людей і на поля з посада не ходять, хліба не тисли; а кажуть, що за новинами хліба не тисли і від разоренья ворожих людей стало зле життя в Балыклее і вони підуть в різні міста, покиня свої двори".

Ймовірно, що для заспокоєння нещасних балаклейцев був посланий загін з Чугуєва проти татар. Татар не було під Балаклією на початку серпня. Але балаклейцы все-таки не врятувалися від них.

Після того, як 17 серпня пограбували вони Мерефу, Соколов, Зміїв, Весняне, 3 вересня знову напали на Андріївку і Балаклею.

"3 вересня, 197 (1688) року Татарові перейшли через Донець вище Балыклеи і нижче Андрєєвих Лоз на броду, при Еченкова Кута багато орди Татар, і з ним Яничари, і були ті Татари під містами Андрієві Лози і Балыклеею, побрали в повний Андрієвських і Балыклейских жителів і побили багатьох людей". Так писав білгородський воєвода.

За відписка з самої Балаклії взято в полон 15 людей балаклеевцев. Чугуївський воєвода на другий же день послав у Балаклею капітана, 200 солдатів і 100 чугуєвців. Але загони 5 числа вже не застали татар на лівій стороні Донця, ті перейшли річку вище Бишкина через ліс по засеке і на броду багато перетонули. З річки витягнуто 16 людей. За сукні та шапок виявилося, що утопшие були частиною турки, частиною Кубанські черкеси і розкольники, що діяли тоді під владою Криму за одне з мусульманами; знайдені також саадаки і шаблі.

Цим ще не обмежилися лиха балаклейцев в цьому році. Вони повинні були бути страху за життя від чуми, опустошавшей Азов, їм треба прийняти соромливі заходи різних заходів. У донесенні Чугуївського воєводи в Бєлгород читаємо.

"4 листопада, 197 (1688) року, Чугуєвців, боярський син Кіндратій Дюков, колишній в Балыклее для отримання відомостей про Татар, доносив Воєводі: при ворожих людей при ньому ніяких звісток не було. Тільки до його приїзду вийшли з полону з Азова Балыклейских жителів Черкас 2 людини, а інші вийшли при ньому. І тих полоненников Балыклейские жителі до себе в посад не пустили, а тримають їх за посадом на подвірках. А він чув від Балыклейцев, що ті вихідці з Азова, а в Азові моровое пошесть і памірают мором. Так від Балыклейских жителів він чув, що полоненники Балыклейцев, які спіймані в повний нинішнього літа, 30 чоловічої і жіноча підлоги, з Азова йдуть в Балыклею; а померло з них лише 2 людини, а в Азові ль, або в дорозі померли полоненники, про те справді не чув".

За відписка з Балаклеї, вийшов ще з Азова у кінці жовтня один полонений Балаклеец, який, за його словами, був узятий в полон 3 вересня 1688 року.

"Думному дворянинові і Воєводі Семену Протасьевичу (Неплюєву) Андрій Малютін. 29 грудня 200 (1696) року, був Балыклейский сотник Гаврило Могилка за річкою Донцем на гирлі річки Береки в пасіці своєї, і Татарові приходили до його пасіці та його, сотника, зоставили і взяли було челядника його, і той челядник пішов у них; а по казці його, сотника Гаврила, приходили до нього в пасіку ворожі люди грудня 21, на зорі ранньої, людина з 20, і вони від них отбилися, а він сподівається багатьох людей".

І у 1696 році Балаклійський протоієрей Данило писав: "на тій Україні жити недьзя, прогодуватися нічим, задля приходу Татар орати не можна".

У 1697 році Лиманський сотник Укол Лубенський доносить в Чугуїв: "відомо лагодимо, що цього травня 15 числа писав до нас в Лиман з Андріївни Тарас Кадигробенко, - вдався Балыклейский сторож і сказав, бачив він орду велику на тому боці Донця".

Додамо до цього зведення 1688 року про сторожову службу Балаклейцев.[1]

"На Балыклейском броду, що на гирлі річки Балыклейки, з огляду того броду на 20 сажень, острожка, башти і надолб немає. На тому броду на сторожі стоять Балыклейские жителі 20 козаків і міщан. Той брід від міста в 2 верстах".

"На Креднянском броду на сторожі стоять Балыклейские жителі 20 чоловік козаків і міщан: козаків 8 з рушницею та 4 без рушниці. А за огляді того броду на 20 сажень, осторожка і башти і надолоб немає".

"Від того Креднянского броду, їдучи до міста Балаклеї, при бору побудовані надолобы і караульна башта. А з огляду тих надолоб на сто сажень - і в багатьох місцях ті надолобы огнили і обвалилися. При тих надолоб рудувате озеро".

Після цього огляду зроблено наступне:

"На Креднянском броду побудовані дві тынянки і окладены дерном; між ними обгороджено тином; на 10 сажень на броду Хомутки від озера Крывого засечено лісі мірою 100 сажень".[2]

Слід зауважити, що за Універсалу Ізюмського полковника 1712 року бачимо Креднянского священика, і отже в Креднянском Острожке в 1712 році храм. Перший храм був побудований тут, як бачили, в 1666 році зятем Чернігівця Протоієреєм Данилом. Креднянский храм давно знищений.[3]

З фізичних бід Балаклії старих часів відома після чуми 1688 року, чума 1719 року, від якої померли обидва священика Миколаївській Балаклійської церкви.[4] У нещодавні часи:

а) Від холери 1830 року в Успенському прихід померли, з включенням госпітальних, 124 людини; в 1847 - 1848 роках від неї ж померло: в Успенському прихід 95 людей і в госпіталі 285 осіб, а в Покровському парафії - 65 осіб.

б) У 1848 році град побив у багатьох майже весь хліб, а за браком корму слідував падіж худоби.

в) у 1849 році від цинги, що тривала 5 місяців, померло в Успенському прихід 79 людей, у Покровському 103 людини, в госпіталі 202, а всього 384 людини.

За переписом 1732 року, в Балаклії - сотник Степан Михайлович Лісаневич з дітьми: Єлисею, Яковом, Іваном, Василем і Матвієм; подпрапорные: Михайло, Феодор і Іван Михайлов Пештичи, всього старшини і козаків 265, підпомічників 770, підданих черкасов 169, всіх взагалі 1358 душ чоловічих; крім того в Криничном і Креднянке 264 душі чоловічі, в Балаклейке Пештичей 169 душ чоловічих.

Кількість парафіян.