 Понад 40 років тому поет Дмитро Павличко і композитор Олександр Білаш
написали пісню «Два кольори», яку з задоволенням слухає вже не одне
покоління наших співвітчизників: «Як я малим збирався навесні, піти у
світ незнаними шляхами, сорочку мати вишила мені червоними і чорними
нитками...»
ІСТОРІЯ народної вишивки в Україні йде
коренями в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення
літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з
незапам'ятних часів. Так, за свідченням Геродота, вишиванками був
прикрашений одяг скіфів.
Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками
чоловіків, датовані VI ст., при дослідженнях показали ідентичність не
тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма ХУІП-ХІХ
ст. Арабський мандрівник X ст. у своїх розповідях про русів згадує, що
вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятники української вишивки
збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб
з'ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки
збігаються з орнаментами, які прикрашали посуд давніх жителів території
України періоду неоліту, трипільської культури.
На Чугуївщині в багатьох родинах традиція коротати зимові вечори за
вишивкою передається з покоління в покоління. Так, у родині ветерана
праці Олександри Харченко цим прадавнім видом народної творчості
захоплюються її обидві доньки, три онучки, двоюрідна сестра. Майстерно
відтворювати на тканині гаму людських почуттів за допомогою голки та
ниток Олександру Олексіївну навчила матуся. Це сталося до того, як
дівчинка вперше відкрила буквар. Бабуся і прабабуся вишивали нитками,
які фарбували бузиною. Роботи цієї славної сільської династії — від
квіткових та геометричних композицій до ікон, пейзажів і портретів —
можна побачити на таких обласних фестивалях як «Весілля в Малинівці +»,
«Печенізьке поле», на Слобожанському ярмарку. Не перелічити, скільки
весільних рушників та сорочок вишили ці невтомні
рукодільниці, скільком жителям Чугуївщини подарували вони чудовий
настрій! До речі, костюми учасників відомого на Харківщини і за її
межами народного колективу «Слобожани» оздоблено орнаментами
Олек-сандрою Харченко та її донькою Людмилою Голуб, безпосередніми
учасниками цього фольклорного ансамблю. На початку грудня наші земляки
блискуче виступили на сцені ХАТОБу, в рамках міжнародного фольклорного
свята зимового календаря «Святовид».
— До моїх рук потрапив український рушник, якому щонайменше років 150
і який весь полиняв від часу, — розповідає Олександра Олексіївна. —
Візерунок ледь проглядається. Тому поставила собі за мету реставрувати
його. Головне — витримати симетрію. Два коня прив'язані до дерева,
лежачи відпочивають під його кроною, дивляться врізнобіч. Над ними
гудуть джмелі. Квітучу вишню я свідомо перенесла з іншого малюнка «Несе
Галя воду». Козацька тема, червона та чорна нитка. Одним словом —
класика.
— Мені подобаються ікони, над якими працюю і місяць, і два, — додає
Людмила Голуб. — Якось вишивала зі зламаною рукою. А ось цю ікону я
оздобила тасьмою, ніби рамочкою, і наситила яскравими кольорами...
Людмила показує ікону, на якій Божа Матір та Ісус Христос. Від образів
віє теплом. Щоб створити цей справжній витвір мистецтва, автор
використала 5 відтінків червоного, стільки ж сірого, а всього
десь близько кольорів.
Одна з онучок Олександри Олексіївни Тетяна, студентка Харківського
національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, обожнює
вишивати квіти. Ще в ранньому дитинстві змальовувала кожну рослинку,
квіточку, що буяли на бабусиному затишному подвір'ї. ї хоча з настанням
зими клумби біля хати осиротіли, проте душу і серце кожного, хто
заходить до цього гостинного двору, зігрівають троянди та жоржини, що
пломеніють на зовнішніх стінах літньої кухні.
— Це Танюша постаралась, — не нахвалиться донькою мати. — Коли робили в
оселі ремонт, вона взялася художньо оздоблювати стелю. Гадаю, що вміння
вишивати і малювати стане їй у нагоді по закінченні вузу, бо доня —
майбутній педагог-вихователь дошкільного закладу.
Ось така вона незвичайна, дружна сільська родина вишивальниць з села
Дослідне Чкаловської селищної ради.
Сергій ЯКОВЕНКО
|
