Чому наша країна все глибше занурюється в трясовину кризи, причому почався не в 2008 році, а відразу після проголошення незалежності, чому з 52 млн.нас залишилося вже менше 46, чому з кожним днем зростає невдоволення народу своїм життям.
Держава, що знищило в мирний час 6 млн. своїх громадян, не має права на існування в нинішньому вигляді, і має потребу в повному переформатування.
У наших дідів і батьків була мрія, одні мріяли про побудову світового комунізму, інші про відродження "незалежної соборної України." Заради втілення в життя цієї мрії і одні й інші йшли на жертви.Перші будували заводи і фабрики, проводили індустріалізацію, билися на фронті з фашизмом, а діти і жінки в тилу сіяли хліб і випускали танки.
У 1991 році була проголошена незалежність України. І замість розквіту держави ми все глибше скочуємося в прірву.Зростають протиріччя між національностями, які населяють Україну, навмисно роздмухувані політиками по древньому принципом "розділяй і володарюй".
Скориставшись проголошення незалежності, купка колишніх партійних функціонерів, що змінили костюми на вишиванки, і особливо хитрих і спритних представників криміналітету, зуміли обдурити народ і провести ваучерну приватизацію, захопивши в свої руки 90% загальнонародної власності,створеної руками цілих поколінні,а людей залишивши з даремними папірцями в руках.
За 19 років ми вже практично проїли і розпродали все, що було створено за часів СРСР, і зараз підійшли до закономірного фіналу. Залишилася земля і будівлі комунальної власності, які ще до кінця не розпродали, але поступово до цього рухаємося.Так, у Чугуєві на вулиці Карла Лібкнехта 21-а в комплексі будівель раніше розташовувався протитуберкульозний диспансер, який згодом перенесли в іншу будівлю, а це приміщення перестали використовувати.
Комплекс будівель розташований в центрі Чугуєва, має досить велику площу, а також земельна ділянка, на якій він розташовується. Дані характеристики роблять його ласим шматочком для чиновників, які мають до нього доступ.
Що ж відбувається далі з цими будинками?
Схема всім відома - щоб заволодіти яким-небудь заводом або виробництвом, потрібно зробити його банкрутом, а потім викупити.
Отже, 17 червня 2010 Чугуївський міськвиконком видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно комунальної форми власності на ім'я територіальної громади сіл і селищ Чугуївського району.
Далі, майже через два місяці, 11 серпня 2010 року, в день міста відбувається пожежа даного будови, причиною якого за висновком старшого інспектора СНПД Чугуївського РВ ГУ МНС України в Харківській області майора служби цивільного захисту Карпова О.І.могли бути умисне занесення відкритого вогню або необережне поводження з вогнем.
Через місяць, 10 вересня 2010 року, переможцем конкурсу на право приватизації даного об'єкта права спільної власності територіальних громад сіл і селищ Чугуївського району визнано громадянку Дайнеко Лариса Борисівна.Договір купівлі-продажу був оформлений, як стверджує секретар конкурсної комісії Бабіец А.А.,відповідно до чинного законодавства.
Чугуїв пожежа конкурс
Насторожує швидка розторопність чиновників в оформленні документів на право власності та з проведення конкурсу на приватизацію.Як-то вже це не схоже на наші бюрократичні підвалини в органах влади.
Крім того, за місяць до угоди відбувається пожежа комунального будівлі, а як нам нагадує історія, пожежа в Чугуєві давно став передвісником продажу майна.Наприклад, горіла бібліотека на вулиці Леонова в Чугуєві, згодом продано будівлю разом із землею. Горіли гаражі на вулиці Пролетарській, але ними заволодіти поки не вдалося.
Які робити висновки?
Невже чиновники, які здійснюють право розпорядження даним комунальним
майном, щиро вважають, що продаж цієї нерухомості дійсно необхідна
територіальній громаді сіл і селищ Чугуївського району?
Невже кошти, миттєво отримані від продажу вигідніше, ніж передача в
оренду цієї власності?
Невже в майбутньому дане майно не потрібно Чугуївським громадам?
Скільки ще разів ми будемо обирати чиновників до органів
самоврядування, які рапродают наше спільне майно Чугуївської громади?
